Приложение №1 к приказу МОНУ №363 от 6 мая 2001 г.

КОНЦЕПЦІЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ

I. Вступ

Сьогодні думка про те, що система освіти і виховання відіграє дуже велику роль в житті суспільства є загальновизнаною.

У наш час організація виховання великою мірою визначає спосіб життя людини, яка росте і розвивається, таким, що глибоко впливає на її життєві функції, і, як наслідок, на майбутнє нашого суспільства.

В сучасній незалежній Україні вже зроблено перші кроки в напрямку реформування освіти. Процес виховання вже позбавлений ідеологічних впливів. З введенням дванадцятибальної системи оцінювання державна школа, по суті, перейшла від оцінювання особистості учня до оцінювання виконаної роботи. Введення дванадцятирічного навчання у школі передбачає різнобічність навчання у старшій школі і повинно сприяти більш гармонійному розвитку особистості учня. В той же час зрозуміло, що педагогіка є надзвичайно складним процесом міжособистісного спілкування. Особливе місце в реформі освіти займає чинник особистої позиції вчителя, його небайдуже ставлення до сучасних завдань освіти, його бажання перейти у педагогіці від сфери "Що викладати?" у сферу "Як викладати?". Від цього переходу величезною мірою залежить міра дієвості виховання.

Досвід розвитку шкільної освіти у світі доводить, що викладання і виховання можуть розвиватися у напрямку всебічного розвитку людини лише за умови свободи педагогічної творчості і при самоврядуванні школи. "Здорові стосунки між школою і соціальним організмом можливі лише тоді, коли до останнього постійно вливаються зі школи люди зі здібностями, що сформувалися внаслідок нічим не обмеженого розвитку. Це відбудеться, якщо школа і система освіти будуть поставлені на грунт самоврядування всередині соціального організму. Державне і господарське життя повинні приймати в себе людей, вихованих у сфері вільного духовного життя, але вони не повинні давати приписів щодо ходу навчання, керуючись власними потребами. Те, що людині необхідно знати і вміти в певному віці, повинно визначатися лише її природою" (Р.Штайнер).

Метою запропонованої концепції є створення моделі освітньо-виховного закладу, в якому закони і принципи формування фізичного і психічного здоров’я були б інтегрованими у виховний процес і сприяли б стійким позитивним результатам.

Педагогіка, яка охоплює цілісну природу людини і яка не перетворює дитину лише на об’єкт передачі знань, потребує наукового пізнання людини і її розвитку. Сьогодні ж людина як об’єкт наукового знання "подрібнена" на кілька дисциплін. Єдине цілісне знання про людину лишається поки що добрим побажанням.

II. Основні принципи вальдорфської педагогіки

Розглянемо основні принципи вальдорфської педагогіки, з яких випливають зміст, методи і організація навчально-виховного процесу:

1. Гуманістична спрямованість.

2. Принцип педоцентризму - вибір змісту та методів виховання і навчання з орієнтацією насамперед на конкретну дитину, на актуальний стан конкретної групи дітей та на перспективи саме їхнього розвитку. Індивідуальний підхід до кожного учня. Урахування темпераменту, особистісних якостей, конкретних сімейних обставин тощо.

3. Принцип цілісного охоплення природи людини - принцип побудови програм виховного та навчального процесів на основі досягнень науки про цілісність психічного, духовного і фізичного єства людини та розуміння органічних метаморфоз (тобто процес розвитку дитини йде не лінійно, а стрибкоподібно, і в цьому процесі відбуваються суттєві зміни, поява нових якостей - це свого часу помітив ще Гете).

4. Принцип вікової відповідності (пов’язаний з першими двома принципами) - відповідність дидактики і методики навчання до психолого-педагогічних характеристик дітей конкретного вікового етапу.

5. Принцип різнобічності і гармонійності в вихованні та навчанні - ідея гармонійного поєднання в навчальному та виховному процесах факторів розвитку інтелектуальних, почуттєвих та вольових функцій особистості.

6. Принцип обов’язкового почуттєвого переживання. Він передбачає поєднання пізнавального та емоційно-вольового опрацювання дітьми матеріалу, який їм подається. Шлях до поняття йде через почуттєві переживання у дітей, які пробуджує педагог за допомогою власних художніх здібностей. Стає реальним один з основних педагогічних принципів: поєднання процесу виховання і процесу навчання, яке підносить педагогіку до рівня мистецтва. Узагальнено його можна подати у такій словесній формулі: "Я роблю - я люблю - я розмірковую".

7. Принцип пов’язаності з життям. Навчання повинно мати практичне спрямування. Виховна та навчальна робота постійно пов’язана з реаліями і ритмами оточення.

8. Принцип поєднання національного та загальнолюдського у вихованні - вихід до загальнолюдських цінностей через вивчення національної та світової культури.

9. Принцип релігійної толерантності. Незважаючи на те, що вальдорфський навчальний заклад не пропагує жодної релігійної конфесії, він залучає до змісту навчально-виховного процесу загальнолюдські надбання духовної культури.

10. Принцип поєднання соціального (колективного) та індивідуального - формування самостійної, самодостатньої особистості, яка вміє відчувати і поважати потреби оточення і позитивно впливати на розвиток та реалізацію інших людей. Необхідною передумовою для втілення цього принципу є розуміння важливості співпраці педагогів, батьків та оточення.

11. Принцип поваги до особистості дитини, до її почуттів, здібностей та потенціальних можливостей. Педагог уникає способів мотивації навчання, що звертаються до егоїзму, честолюбства, страху.

12. Принцип свободи у самовизначенні. Кінцева мета виховання дитини - світоглядне, соціальне і професійне вільне самовизначення кожної окремої особистості в контексті культурного усвідомлення своєї індивідуальної свободи і відповідальності. (Зокрема, це означає велику кількість занять естетичного та практично-прикладного спрямування.)

13. Колегіальне управління освітнім закладом - всі рішення з педагогічних та господарчих питань життя школи або садочка приймаються колегіально.

ІІІ. Названі вище загальні принципи пов’язані з наступними дидактичними, методичними та організаційно-педагогічними особливостями.

I. ЗАГАЛЬНІ:

1. Вихователь або вчитель особисто несуть відповідальність за долю кожної дитини.

2. Велике значення мають особистісні якості вчителя або вихователя. Тому програми професійної підготовки педагогічних кадрів як для школи, так і для дитячого садка, відзначаються широтою змісту і націлені не тільки на здобуття певних знань та професійних умінь, але й на вміння бачити дитину у цілісності її психічно-фізичного розвитку, а також на розуміння педагогом необхідності постійного самопізнання і самовдосконалення.

3. До школи (садка) приймаються діти лише за умови готовності їхніх батьків активно співпрацювати з вчителем (вихователем) в питаннях виховання дитини з тим, щоб домашні умови виховання не суперечили принципам школи (садка).

4. Враховується сезонний, тижневий та добовий ритми. Методики роботи, денний і тижневий розклад враховують зміну пір року та підпорядковуються ритму, що пов’язаний зі зміною свідомості і уваги дитини відповідно до фізичного та психічного ритму доби та тижня.

5. Виховання та навчання відбувається без застосування примусу. (Реальність цього забезпечується вказаними попередньо принципами.)

ІІ. ЗОКРЕМА У ДИТЯЧОМУ САДОЧКУ:

1. До 3-4 років дитина виховується вдома, бо найголовнішою потребою цього віку є потреба дитини у родинній атмосфері затишку та опіки батьків.

2. У вальдорфський дитячий садочок приймаються діти віком від 3,5-4 років, адже, починаючи саме з цього віку, формування особистості дитини потребує соціального середовища.

3. Групи дитячого садочку є різновіковими, що сприяє розвитку вмінь формувати міжособистісні стосунки, а саме:

у старших - чуйності та душевного тепла до молодших;
у молодших - поваги до старших, до їхніх умінь та здібностей.

4. Головною метою виховного та навчального процесів у дитячому садочку є сприяння розвитку природних здібностей дитини, надання можливості їх природного розкриття та зміцнення, розширення меж обдарованості дитини.

5. Заняття мистецтвами у дитячому садочку містять: живопис фарбами; малювання восковими крейдочками; ліплення з воску; музику та спів; евритмію (вміння гармонійно рухатись); драматичне мистецтво; мистецтво композиції; розповідання вихователем казок, віршів та історій, що супроводжуються ляльковими виставами тощо.

6. У дошкільному вихованні велике значення для формування майбутнього позитивного відношення до світу має душевний комфорт дитини, який досягається завдяки якостям вихователя і підтримується за допомогою певних зовнішніх факторів, наприклад кольорової гами приміщення групи, або того, що іграшки і меблі виготовлені з природних матеріалів.

7. Особливе місце у формуванні здатності до незалежної творчості у дитячому садочку мають такі види діяльності, як "вільна гра" та "побудова казки". Велике значення у цьому віці мають рухливі види діяльності, які сприяють зміцненню волі.

8. Окрім того, багато уваги приділяється розвитку дрібної моторики рук, тобто заняттям різноманітними видами рукоділля, пальчиковим іграм, ліпленню з воску, роботі з тістом тощо. Це сприяє загальному розвитку дитини, зокрема опосередковано впливає і на розвиток її мислення.

9. Методика проведення занять у дитячому садочку повинна відповідати віковим особливостям дитини. (Критерієм того, що методика та дидактичні матеріали відповідають віковим потребам вихованців, є їх емоційний підйом під час цих занять.)

10. Ритмічність побудови виховного процесу у дитячому садочку, окрім добових ритмів, проявляється у чергуванні між динамічним навантаженням та спокоєм, між концентрацією уваги дітей у діяльності, що організована вихователем, і вільній творчості. Астрономічні ритми дня, тижня, року переживаються у дитячому садочку через чергування певних видів мистецтва та рукоділля, через зміну кольорів та композицій інтер’єру, видів гри, наповнення музичних занять тощо.

11. З метою реалізації індивідуального підходу до розвитку дитини наповнення груп дитячого садка не повинні перебільшувати 15-20 осіб.

ІІІ. ЗОКРЕМА У ШКОЛІ:

1. У перший клас вальдорфської школи приймаються діти віком 6,5-7,5 років після співбесіди, що виявляє готовність до школи, та після спілкування з батьками щодо їхньої готовності підтримувати роботу вчителя з учнями вдома та співпрацювати зі школою. За Жаном Піаже: "Вік семи років відзначається корінними змінами у психічному розвитку. Який би аспект психічного життя ми не взяли, можна спостерігати, як на зміну старим формам організації приходять нові… Це стосується і інтелекту, почуттів, а також соціальних відносин або чисто індивідуальних дій" ("Шість психологічних етюдів"). Спостереження Піаже повністю співпадають зі спостереженнями Рудольфа Штайнера. Він також підкреслює, що у віці біля семи років у дитини відбувається прилив нових сил, які обумовлюють її готовність до школи. Прояви цього можна знайти у вмінні концентрувати увагу на певній роботі та наполегливо її виконувати, здатності до наочного уявлення, живої творчої фантазії, ритмічного повторення завдань (виконання їх у певному порядку). Діти зовсім інакше, ніж раніше, вчаться контактувати з іншими дітьми: у грі можуть дотримуватися загальних правил, з’являється вміння розуміти, що каже інший та обробляти це пізніше у свідомості. Діти стають більш незалежними від батьків, з’являється потреба в учбовій діяльності. За Штайнером, якщо дитина розпочинає навчання у школі раніше, ніж відбудуться згадані зміни, то це може привести до негативних наслідків не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку дитини.

2. Виховання і навчання у молодшій школі та школі другого ступеня відбувається без бальних оцінок. Наприкінці навчального року учень отримує табель, своєрідність якого проявляється в тому, що в ньому може й не бути цифр, а лише розгорнута характеристика учня: досягнуті ним успіхи, прогрес у розвитку, слабкі сторони і прогноз подальшого розвитку. У старшій школі рішенням колегії школи може бути впроваджене бальне оцінювання роботи учнів (не обов’язково дванадцятибальне). До того ж у балах оцінюється конкретна робота учня і ніколи - сам учень.

3. За допомогою спеціальних методик організовується робота дітей з навчальними зошитами, які одночасно несуть роль навчальних підручників, посібників. Традиційні підручники стають дидактичним матеріалом поряд з іншими посібниками, енциклопедіями, художніми творами та іншою літературою.

4. Навчальні плани та програми окремих шкіл є варіативними, базуються на навчальних планах відомих вальдорфських шкіл (див. додаток) і повинні адаптуватись до змісту і норм державної школи в 4, 9 та 12 класах (з урахуванням національних, регіональних культурних особливостей). Після закінчення 9 та 12 класів учні проходять державну атестацію і отримують відповідні документи (свідоцтво про закінчення основної школи або атестат про середню освіту).

5. Мова навчання відповідає Закону про мови в Україні.

У кожному конкретному класі мова викладання обирається батьками учнів цього класу разом з учителем. При умові, якщо обрано мову національної меншини, рівень володіння учнями державною мовою повинен відповідати вимогам програм шкіл національних меншин.

Можливий також варіант поступового переходу від викладання мовою національних меншин до викладання державною мовою, з тим щоб учні випускних класів володіли державною мовою на рівні шкіл з українською мовою навчання.

6. Побудова навчальних програм базується на феноменологічному підході до вибору матеріалу.

7. Навчання у школі передбачає велику кількість занять естетичного та практично-прикладного спрямування.

8. Викладання ведеться "епохами". Кожний з основних навчальних предметів вивчається на першому уроці (який триває дві години) протягом 3-4-х тижнів з метою глибокого занурення у предмет.

9. Існують предмети (іноземні мови, живопис, гра на певних музичних інструментах, плетіння, гончарне ремесло, будівництво тощо), які потребують ритмічного повторення і які доцільно пропонувати дітям лише у певному віці. Вони викладаються після головного уроку.

10. Процес навчання будується відповідно до вікових особливостей дитини і істотно змінюється при переході дитини від її першого семиріччя до другого і від другого - до третього. Таким чином, відокремлюються три фази розвитку учнів з власними специфічними завданнями, змістом і методами виховання.

11. В учнів старших класів (третє семиріччя) вступає в силу формування причинно-наслідкового мислення, а також власного самовираження. Тому старшокласникам надається можливість обирати предмети для поглибленого вивчення та приорітетну для майбутньої професії орієнтацію. Учні 10-11-х класів наприкінці року захищають курсові роботи з обраних спеціалізацій, а випускники школи - дипломну роботу.

12. Навчальний план враховує особливості, пов’язані з віком дитини. Тому учнів не залишають на другий рік. Навчальний план вальдорфської школи вміщує 12 років навчання.

13. З 1-го по 8-й клас (до віку статевого формування) найважливішим є цілісне спостереження за розвитком дитини і виховання через приклад одного авторитетного для учнів дорослого. Тому перші 7-8 років навчання клас супроводжує один вчитель, який викладає якомога більше навчальних предметів.

14. З метою реалізації індивідуального підходу до кожного учня, особистісних шляхів у розвитку його здібностей наповнення класів не повинно перевищувати 15-20 учнів, як у початковій, так і у школі другого ступеня та старшій школі.

15. Якщо навчальна програма з певних предметів у конкретному класі не співпадає з програмою державної школи, а учень бажає перейти для подальшого навчання до невальдорфської школи, колегія організовує додаткову роботу з учнем по засвоєнню ним відповідного рівня знань.

16. З метою надання навчально-виховним закладам можливості працювати за відповідними програмами і проводити науково-методичну пошукову роботу штатний розклад повинен передбачати посади психологів, заступників директора (завідуючого) з наукової та методичної роботи, додаткові ставки медичних працівників і вчителів з відповідних предметів (музики, евритмії, живопису, ремесел тощо).

ІV. Підсумок

Вальдорфська школа є загальноосвітньою школою. Вона не підпорядковується інтересам будь-яких специфічних соціальних груп (зокрема світоглядних, релігійних, політичних). Її метою є лише загальнолюдські цінності. Це здоровий розвиток та виховання дітей та молоді, здійснення цілісної освіти, необхідної в сучасному світі, незалежно від того, яку професійну сферу випускник буде обирати. Вальдорфська школа орієнтована на соціальні цінності, тобто на принципи взаємодопомоги, а не конкуренції, на виховання соціальних якостей.

Власний український досвід вальдорфської педагогіки є поки що незначним, оскільки в Україні тільки розпочинається втілення ідей вальдорфської педагогіки в окремих дитячих садочках та школах. Але 80-річний досвід роботи вальдорфських педагогічних закладів у світі підтверджує життєздатність цих ідей. Цим досвідом може користуватись будь-хто з тих педагогів чи батьків, які поділяють гуманістичне спрямування в сучасній педагогіці. Так, протягом останнього десятиріччя, ідея та методи вальдорфської педагогіки отримали подальший розвиток у школах та дитячих садочках Африки, Австралії, Росії, Казахстану, Японії тощо. Прийшов час опрацювати їх і в педагогічно-виховних закладах України.